Історія
Виникло місто приблизно в ХІ столітті в місцині, яка багата соляними джерелами з яких здавна видобували сіль. Про походження назви міста єдиної думки зараз не існує. Дослідник історії Дрогобича Роман Пастух з цього приводу пише: «Походження назви Дрогобич залишається нез`ясованим. Побутують кілька легенд і версій. Одна з них говорить, ніби у сиву давнину, можливо, ще на зламі першого і другого тисячоліть від Різдва Христового існувало поселення Бич, оточене валами з дерев`яним частоколом і ровом з водою. Десь у тих часах його захопило і спалило військо тюркських кочовиків, імовірно половців. Уцілілі жителі на іншому місці заснували нове поселення і назвали другий Бич. З плином століть народна традиція об`єднала ці слова в одне, і вийшов Дрогобич. Заслуговують уваги інші погляди на походження назви міста. Дехто виводить її від слів «другий бік», що пізніше теж злилися, бо сучасне місто почалося на другому боці річечки-потічка Побук (тепер Серет), навпроти солеварні. Пов`язують топонім Дрогобич і зі словом «драговина», що означає болотисте місце, адже первісна територія міста була справді дуже заболоченою. Виглядає доволі вмотивованою думка про утворення назви міста від особової назви Дорогобит, пізніше сполонізованої.» З самого моменту заснування міста головним його багатством були солеварні. Технологія добування солі була досить проста. В спеціальні жбани (черіні) заливали воду збагачену сіллю (ропу) й нагрівали ті жбани на багатті. При випаровуванні води, залишалась сама сіль, яка обпікалась на вогні у вигляді так званих топок. Дев`ять таких конусоподібних топок стали символом міста і зображені навіть на гербі міста. Причому ці дев`ять топок солі зображувались й на гербі австрійського періоду, й радянського періоду, й сучасного періоду незалежності України. В 1339 році, після зайняття земель Галицько-волинського князівства королівською Польщею, Дрогобич отримує власний герб на якому білий орел тримає на грудях щит з все тими ж дев`ятьма топками солі. В тому ж, 1339 році, за королівським рескриптом дрогобичська дерев`яна церква Причистої Діви Марії була перетворена на католицький костел. 1387 та 1390 роки відзначені першими письмовими згадками про місто. Перша була в львівському міському акті, друга – в буллі Папи римського Боніфація ІХ. Як досить крупне місто для свого часу, Дрогобич мав і власний замок з земляними фортифікаційними укріпленнями. Від замку вже на жаль майже нічого не залишилось. Єдине що одна з його веж, десь в середині XVI столітті була перебудована в дзвіницю парафіяльного костелу св.Бартоломея, або як він називається в реєстрі - Вознесіння. За часи свого існування костел безліч разів перебудовувався і зараз спеціалісти навіть не можуть прийти до єдиної думки про час його спорудження. Відомо точно що зводився він на фундаменті воєводських палат, що розміщувались всередині замку. А останні зміни в його архітектурних рисах датуються ХІХ століттям. На стінах костелу розміщенні чисельні пам`ятки, за якими можна прослідкувати історію Дрогобича. Це долоня, стопа та голова в папській тіарі – символ католицького володарювання, або мармурове оздоблення дверей з двома мечами - нагадування про полеглих жителів міста, що брали участь в Грюнвальдській битві. А в 1572 році в костелі був встановлений пам`ятник Катерині Рамулотовій – дружині власника місцевих солеварень. Ну а біля самого костелу встановлений пам`ятник найвизначнішому дрогобичанину – Юрію Котермаку. Ця непересічна людина народилась в Дрогобичі близько 1450 року. Він здобув звання магістра в Ягелонському університеті Кракова. Потім вивчав медицину та вільні мистецтва в університеті міста Болонья. Там же отримав звання доктора філософії (1478 р.) та доктора медицини (1482 р.). В Болоньї він викладав астрономію, а в1481-1482 роках навіть був ректором місцевого університету – найстарішого в Європі. В 1483 році в Римі була видана книга Юрія Котермака, який підписувався «Drohobicz Georgius» - "Прогностична оцінка поточного 1483 року", де були викладені на ряду з астрологічними прогнозами відомості з географії, астрономії, метеорології та філософії. Видавав Юрій Дрогобич й інші трактати з астрології. Видав він також книгу і про Україну - «Прогностик», яка відома лише в одному примірнику. З 1487 року він працював професором медицини Ягелонського університету й мав чин королівського лікаря. Помер цей визначний діяч європейської науки 4 липня 1494 року. Похований у Кракові. В продовж XV-XVI століть місто росло й розвивалось як типове середньовічне місто Галичини. Діяло міське самоуправління й судочинство, проводились ярмарки, працювали цехи та солеварні. Наприклад, в 1535 році був створений цех ковалів та слюсарів, а в 1565 році в місті налічувалось 45 солеварень. Ну і звичайно ж на Дрогобич періодично накочувались татарські набіги, виникали епідемії, ставались пожежі та повені. XVII століття відзначене в історії міста існуванням церковного братства при церкві Воздвиження, подіями війни Хмельницьго з Польщею, пербуванням в місті угорського князя Юрія ІІ Ракоці (1657 рік), спорудженням міської школи (1663 рік) та останнім нападом татарів (1699 рік). В XVII столітті в місті зводяться дві унікальні дерев`яні церкви, що збереглися до наших часів. В 1613 (за іншими даними в 1660 році) була побудована . В 1661 році біля неї була зведена дзвіниця, яка також збереглася до наших часів. При вході до церкви збереглися також старовинні розписи з ликами святих. Зовсім поруч була зведена й інша пам`ятка – з дзвіницею (1670-ті роки). Цікава вона тим, що вона була перенесена в Дрогобич з карпатського села Надієво й встановлена на місті згорілої своєї попередниці. Коло неї в 1670 році також була зведена дерев`яна дзвіниця. Славиться св.Юр своїми унікальними внутрішніми розписами та та не менш унікальним іконостасом середини XVII століття. Нажаль сфотографувати їх мені не вдалося. Крім православних святинь в Дрогобичі збільшується й кількість католицьких храмів, монастирів, шкіл. В 1700-1709 роках будується новий костел та монастир кармелітів (нинішній кафедральний храм Святої Трійці). В 1740 році будується нова міська ратуша, а в 1756 році засновано міську пошту. В ХІХ столітті поряд з традиційною спеціалізацією Дрогобича, як центра солеваріння бурхливого розвитку зазнала нафтопереробка. Ще здавна в околицях міста виявляли нафтові поклади, які використовували для освітлення. Але з введенням в дію в 1859 році першої нафтоперегінною установки нафтовий фактор вийшов на головне місце міського господарства. Після перетворення Дрогобича «соляного» на Дрогобич «нафтовий», швидкої забудови кам`яними домами він набув цілком європейського вигляду. Тут тісно переплелися різні стилі – від готичного, ренесасного, барочного, класичного – до електичного і модерного. У період переходу від переважного виробництва солі до переважного виробництва нафтопродуктів у нормальній (початковій) школі монахів-Василіян, у міській гімназії вчився Іван Франко, пізніше – класики української літератури Василь Стефаник і Лесь Мартович. Вчилися або працювали багато інших відомих представників культури: письменники – співець Борислава - «галицької Каліфорнії» Стефан Ковалів, Осип Турянський, Петро Карманський, Володимир Бірчак, мовознавець і природознавець Іван Верхратський, композитор і диригент о.Остап Нижанківський, співак світової слави МодестМенцинський, театральний режисер Йосип Стадник, польський письменник і художник юдейського походження Бруно Шульц, шеф Головного військового штабу Української Повстанської Армії генерал Дмитро Грицай. У Дрогобичі народився і виріс полководець Західно-Української Народної Республіки Григорій Косак.» Після виру Першої світової війни, радянсько-польської війн та чисельних змін влад, Галичина опиняється у складі Польської держави. За польського панування, в 1922 - 1927 роках зводиться нинішня ратуша. В 1924-1926 роках прокладається газопровід Стрий – Дрогобич – Борислав – Стебник, а в 1928 – 1933 водогін с.Уріж – Дрогобич. Після вступу на західну Україну радянських військ в 1939 році була створена Дрогобицька область до складу якої входило 9 районів. Ця область існувала до травня 1959 року, коли була включена до складу Львівської області. За часів німецько-фашистської окупації Дрогобич входив до складу генерального губернаторства Галичина. У наш час основною промисловою галуззю міста є машинобудування та нафтопереробка. В місті налічується 18 загальноосвітніх шкіл, гімназія, ліцей, 6 училищ та технікумів, одна художня та дві музичні школи, 4 ВУЗи. У місті відкрито пам'ятники Ю.Дрогобичу, С.Бандері, воїнам-інтернаціоналістам, до 1000-ліття християнства в Русі, Маркіяну Шашкевичу, Івану Франку, Тарасу Шевченку, папі римському Іоану Павлу ІІ.

Легенда про заснування

Існувало місто Бич в Передгір'ї Карпат. Жили міщани біля соляного джерела і торгували сіллю. Одного разу на місто напали кочові племена половців в кінці ХІ століття і спалили його. Через деякий час жителі, які встигли сховатися від ворогів, повернулися і відбудували місто, але вже в трохи іншому місці. Нове місто назвали Другий Бич, а з часом назва й перетворилася в Дрогобич.
У часи Київської Русі

Поряд було побудовано фортецю Тустань.
У часи литовсько-польської держави

Збудовано католицький костел Святого Бартоломея (середина XV ст.) Надали самоуправління за магдебурським правом. Збудовано першу ратушу.
У козацькі часи

В часи Визвольної війни у 1648 році козаки Б.Хмельницького влаштували терор проти місцевих уніятів, католиків та євреїв. Разом із татарами, козаки Б.Хмельницького взяли штурмом костел Святого Бартоломія та влаштували там криваву масакру. Лише міщани, котрі заховалися у дзвіниці костелу, змогли врятуватися і відбити штурм.
У часи Габсбургів

Починається в ІІ половині ХІХ століття видобування нафти в Дрогобицько-Бориславському нафтодобувному басейні.
У складі польської держави

Відкривається українська приватна гімназія (1928). Під час проведення поляками пацифікації 1930 року багато дрогобичан заарештовано та сиділи в тюрмах в Самборі та Березі Картузькій.
У сьогоднішній час

Відкрито пам'ятники Юрію Дрогобичу, Степанові Бандері, воїнам-інтернаціоналістам та до 2000-ліття християнства в Русі, Маркіяну Шашкевичу, Василю Стефанику, Івану Франку, Тарасу Шевченку, папі римському Івану Павлу ІІ, також зведений меморіл слави.

Мери
Глубіш Мирослав Іванович (1990 - 1994),
Дацюк Юрій Якович (1994 - 1996),
Фурдин Осип Федорович, в.о.(1996),
Лужецький Михайло Петрович(1996 - 1998),
Радзієвський Олексій Васильович (1998 - 2002),
Лужецький Михайло Петрович(2002 - 2006),
Гук Микола Петрович (2006-...)
Промисловість

Основною промисловою галуззю міста є машинобудування та нафтопереробка[2]. Найбільшими підприємствами міста є:
Нафтопереробне підприємство «НПК Галичина», заводи №1 та №2, реальний власник невідомий[3]
Виробник мастил «ВАТ Галол»
ВАТ «Дрогобицький долотний завод», єдине в Україні підприємство по виробництву долот для нафтодобування Інформаційно агенція РБК-Україна власником є Андрій Іщук, сенатор Самарської області Росії, через холдинг ВБМ-Груп (Росія)
ВАТ «Дрогобицький автокрановий завод», виготовляє зокрема автомобільні гідравлічні крани марки «Силач»
ВАТ «Дрогобицький машинобудівний завод», виготовляє обладнання для транспортування, добування та переробки нафти та газу
ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат»
ВАТ
ВАТ«Дрогобицька Фарба», виготовляє фарби марки «ДРОФА»
ВАТ «Дрогобицьке швейне підприємство Зоря», власник контрольного пакету спільне українсько-польсько-італійське ТзОВ «Лаура» (Львів)
ВАТ «Дрогобицький завод залізобетонних виробів»
ЗАТ «Дрогобицький м'ясокомбінат»
Дрогобицький солеварний завод,— один з найстаріших у Європі[Джерело?] солеварний завод та найстаріше постійно діюче підприємство України, віддано в оренду ЗАТ «Галка-Дрогобич» Стратегічний Дрогобицький солеварний завод купити ніхто не має права до 2013 року.